Біологічний експрес-довідник

КОРОТКА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ВИЗНАЧНИХ

УЧЕНИХ-БІОЛОГІВ

Бер К. (1792-1876) - заснов­ник ембріології. Народився в Ес­тонії, працював в. Росії. Відкрив яйцеклітину у ссавців. Установив подібність ембріонів вищих та нижчих тварин. Виявив, що в про­цесі ембріогенезу послідовно з'яв­ляються ознаки типу, класу, ряду і т.д. Здійснив опис розвитку всіх основних органів хребетних.

Берг Л.С. (1876-1950) - ро­сійський географ і натураліст. На­родився в Молдавії. Створив учен­ня про географічний ландшафт. Зробив значний внесок у кліма­тологію, геоморфологію, ґрунто­знавство та іхтіологію. Особливе значення мають праці з еволюції. Автор теорії номогенезу — еволю­ції на основі закономірності.

Бетсон У. (1861-1926) - ан­глійський біолог, один із засновників генетики. Разом з Р.Пеннетом відкрив явище зчеплення генів (1906). Запропонував нази­вати науку про спадковість та мінливість генетикою (1907), впровадив низку генетичних тер­мінів: гомозиготність, гетерози­готність, алеломорфізм тощо. 

Богомолець О.О. (1881-1946) —      видатний український патологофізіолог. Автор теорії старіння на основі уявлення про доміну­ючу роль у деградаційних проце­сах в організмі фізіологічної сис­теми сполучних тканин, яка заз­нає змін у похилому віці, унаслі­док чого зменшується здатність організму протистояти хворобам і тривалість життя. Розробив ліку­вальні методи уповільнення старіння організму людини.

Браун Р. (1773-1858) - анг­лійський ботанік. Здійснив опис ядра рослинної клітини та будо­ви насінного зачатка. Визначив головні відмінності між голона­сінними та покритонасінними рослинами.

Вавилов МЛ. (1887-1943) -російський біолог світового рівня, засновник сучасного вчен­ня про біологічні основи селекції та центри походження культурних рослин. У результаті наукових експедицій у різні країни світу зібрав найбільшу колекцію на­сіння культурних рослин. Розро­бив основи сортовипробування польових культур. Автор теорії імунітету в рослин. Відкрив закон гомологічних рядів у спадковій мінливості організмів (1920). Один із засновників сучасної син­тетичної теорії еволюції. Зробив значний внесок в організацію та розвиток біології в Україні.

Вейсман А. (1834-1914) - німецький зоолог і теоретик ево­люційного вчення. Автор умоглядної теорії спадковості та індивідуального розвитку, яка пе­редбачила сучасні уявлення про хромосоми як носії спадковості.

Вернадський ВЛ. (1863-1945)  —         відомий російський учений ук­раїнського походження, заснов­ник геохімії, біогеохімії, радіоге­ології. Автор численних наукових праць із філософії, природознав­ства та наукознавства. Створив учення про біосферу і її еволю­цію, про могутній вплив людини на навколишнє середовище та перетворення біосфери в ноосферу (сферу розуму). Перший пре­зидент АН України.

Вірхов Р. (1821-1902) -німецький патолог. Висунув тео­рію целюлярної патології, згідно з якою патологічний процес є су­мою порушень життєдіяльності окремих клітин. У 1858 р. обґрунтував принцип наступництва клітин шляхом поділу («кожна клітина — з клітини»).

Гамалія М.Ф. (1859-1949) -відомий український учений-мікробіолог, один із засновників мікробіології, імунології, вірусо­логії, учення про дезінфекцію. Здійснив глибокі наукові дослі­дження ряду інфекційних хвороб (сказ, туберкульоз, холера та*ін.) і запальних процесів, більшість яких є класичними. Відкрив бак­теріофаги — віруси, які руйнують бактерії. Один із засновників про­філактичного напрямку в меди­цині та ветеринарії. Зробив знач­ний внесок у розвиток мікробіо­логії та епідеміології в Росії.

Геккель Е. (1834-1919) -німецький натураліст, один із найвидатніших біологів XIX ст. Зробив значний внесок у розви­ток вчення про закономірності походження та еволюції живої природи. Склав перше «родовід­не дерево» тваринного світу. Сформулював біогенетичний за­кон, який встановлює зв'язки між онто- та філогенезом.

Гурвич О.Г. (1874-1954) - ро­сійський біолог. Народився в Ук­раїні. Фундаментальними дослі­дженнями збагатив цитологію, гістологію, ембріологію, біофізи­ку і теоретичну біологію. Автор теорії біологічного поля, яка ста­ла першою ланкою зв'язку між генетикою та вченням про морфогенез.

Дарвін Ч. (1809-1882) - анг­лійський натураліст, створив пер­шу наукову еволюційну теорію. У головній праці «Походження видів» (1859) узагальнив результа­ти власних спостережень і дослі­джень, а також досягнення того­часної біології та селекції і на основі цього визначив основні фактори еволюції органічного світу. Автор низки значних праць з питань ботаніки та зоології.

Де Фріз Г. (1848-1935) - гол­ландський ботанік і генетик. Ви­вчав роль осмотичного тиску в житті рослинної клітини. Удруге

відкрив (незалежно від К.Корренса та Е.Чермака) закони Г.Менделя. Створив мутаційну теорію. Першим здійснив експери­ментальне вивчення еволюційно­го процесу.

Заболотний Д.К (1866-1929) - відомий український мікробіолог та епідеміолог, один із засновни­ків епідеміології в Росії. Здійснив наукові дослідження, розробив і впровадив у практику методи боротьби з низкою інфекційних хвороб (чума, холера тощо).

Йогансен ВЛ. (1857-1927) -датський генетик. Створив учення про чисті лінії, яке спростувало поняття про успадкування набутих ознак і підтвердило роль спадко­вості в процесі природного добо­ру. Це вчення лягло в основу су­часних принципів селекції. Зай­мався також історією генетики.

Карпеченко Г.Д. (1899-1942) -російський цитогенетик українсь­кого походження. Основні нау­кові дослідження присвячені про­блемам міжродової гібридизації. Розробив метод одержання пло­дючих віддалених гібридів шляхом амфідиплоїдизації. Створив слав­нозвісні редько-капустяні гібри­ди (рафанобрассика), які стали експериментальною моделлю ви­никнення в природі нових поліплоїдних видів. З'ясував причини неплідності віддалених гібридів і визначив механізми відновлення їх плодючості.

Ковалевський О.О. (1840— 1901) — російський біолог, один із засновників порівняльної ембріології й фізіології, експери­ментальної та еволюційної гісто­логії. Виявив спільні законо­мірності розвитку хребетних і безхребетних тварин. Засновник філогенетичного напрямку в біо­логії.

Ковалевський В.О. (1842—1883) — російський зоолог, засновник еволюційної палеонтології. Основні наукові праці присвячені палеонтологічній історії ссавців, зокрема копитних. Виявив взаємозв'язок морфології та фун­кціональних змін в організмі з умовами існування.

Кольцов М.К. (1872-1940) -російський біолог. Автор науко­вих праць з порівняльної анато­мії хребетних, експериментальної цитології, фізико-хімічної біо­логії. Розробив гіпотезу молекулярної будови та матричної реп­родукції хромосом («спадкових молекул»), яка передбачила ос­новні положення сучасної моле­кулярної біології та генетики.

Крік Ф.Х. (нар. у 1916 р.) -англійський фізик, який працює в галузі молекулярної біології та генетики. Головні наукові праці присвячені дослідженню будови нуклеїнових кислот. Запропону­вав (разом з Дж. Уотсоном) мо­дель ДНК. Уперше в дослідах з фагами Т4 виявив основні прин­ципи генетичного коду. Лауреат Нобелівської премії (1962).

Ламарк Ж.-Б. (1744-1829) - французький природознавець, за­сновник зоопсихології та автор першої цілісної концепції ево­люції живої природи. Згідно із цією концепцією, види тварин та рослин постійно змінюються, ус­кладнюючи свою організацію внаслідок впливу зовнішнього середовища та певного їх внутріш­нього прагнення до вдосконален­ня. Але вчений не виявив справжніх причин еволюційного процесу. Розробляв класифікацію та систематику рослин.

Лінней К. (1707-1778) -шведський природознавець. Роз­робив систему класифікації рос­линного і тваринного світу. Уперше послідовно застосував бінарну номенклатуру та ство­рив найбільш вдалу штучну кла­сифікацію рослин і тварин, здійснив опис близько 1,5 тис. видів рослин.

Любищев О.О. (1890—1972) — російський біолог, який зробив значний внесок у морфологію, систематику, ентомологію, мате­матичну біологію та теорію ево­люції. Крім того, він збагатив і стимулював наукознавство та філософію природознавства плідними й оригінальними ідеями.

Меллер Г.Дж. (1890-1967) -американський генетик. Уперше експериментально довів на при­кладі дрозофіли можливість штуч­ного одержання мутацій під дією іонізуючих випромінювань. Роз­робив методи точного обліку му­тацій. Брав участь у розробці хро­мосомної теорії спадковості.

Мендель Г.Й. (1822-1884) -чеський природознавець, заснов­ник генетики. Розробив гібридо­логічний метод, за допомогою якого відкрив, обгрунтував і

сформулював основні законо­мірності спадковості: розщеплен­ня та комбінування спадкових ознак (закони Менделя).

Мечников I.I. (1845-1916) - російський біолог, народився і працював в Україні, дослідження проводив також у Франції, заснов­ник еволюційної ембріології та імунології. Відкрив явище фаго­цитозу (1882). Автор теорії похо­дження багатоклітинних орга­нізмів. Провів численні наукові дослідження з проблеми старін­ня, засновник науки про старін­ня — геронтології. Лауреат Но­белівської премії (1908).

Морган Т.Г. (1866-1945) -американський біолбг, один із за­сновників генетики. На основі численних експериментів сфор­мулював основні положення хро­мосомної теорії спадковості. Ви­явив закономірності розташуван­ня генш у хромосомах, що спри­яло з'ясуванню цитологічних ме­ханізмів законів Менделя та роз­робці генетичних основ природ­ного добору. Вивчав також питан­ня визначення статі у тварин. Лау­реат Нобелівської премії (1933).

Мюллер Ф. (1821-1897) -німецький зоолог, еволюціоніст. Виконав численні дослідження з ембріології та екології безхребет­них. Один з авторів біогенетично­го закону.

Навашин С.Г. (1857-1930) - російський біолог, засновник мор­фології хромосом і каріосистематики. Основні напрямки наукових досліджень — ембріологія і цито­логії рослин. Відкрив подвійне запліднення в покритонасінних рослин (1898).

Опарін О.І. (1894-1980) - ро­сійський біохімік, один з авторів гіпотези абіогенного виникнення життя на Землі.

Павлов І.П. (1849—1936) — російський фізіолог. Засновник учен­ня про вищу нервову діїїльність. Розробив нові принципи та мето­ди фізіологічних досліджень. Ав­тор класичних праць з фізіології кровообігу і травлення. Лауреат Нобелівської премії (1904).

Павловський Є.Н. (1884—1965) — російський паразитолог. За­сновник учення про природні осе­редки хвороб людини, яке сприя­ло розвитку екологічного на­прямку в паразитології. Дослідник циклів розвитку та патогенезу

гельмінтів, а також літаючих кро­восисних комах. Праці вченого лягли в основу профілактики чис­ленних хвороб.

Пастер Л. (1822-1895) - фран­цузький мікробіолог та імунолог. Відкрив природу бродіння. Спро­стував теорію самозародження мікроорганізмів. Розробив мето­ди знезаражування харчових про­дуктів (пастеризація). Вивчав еті­ологію інфекційних хвороб. Роз­робив методику профілактичної вакцинації проти низки інфекцій­них хвороб. Впровадив методи асептики та антисептики.

Северцов О.М. (1866-1936) -російський біолог, засновник ево­люційної морфології тварин. Один з авторів біогенетичного закону. Залишив численні праці з проблем еволюції. Встановив ос­новні напрямки біологічного про­гресу: ароморфоз, ідіоадаптацію, загальну дегенерацію.

Серебровський О.С. (1892—1948) — російський генетик, досліджен­ня якого зробили значний внесок у розвиток генетики та селекції в Росії. Першим запропонував ме­тод визначення розмірів гена в умовних одиницях перехрещення (кросинговеру). Сформулював учення про подільність гена. Засновник теорії генетичного ана­лізу, положення якої становлять основу сучасної математичної або статистичної генетики.

Сеченов І.М. (1829-1905) -російський учений, засновник фізіологічної наукової школи. Обґрунтував рефлекторну приро­ду свідомої та несвідомої діяль­ності. Показав, що в основі пси­хічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можна вивчати об'єк­тивними методами. Започаткував основи психології та фізіології праці, вікової, порівняльної та еволюційної фізіології.

Тимирязев К.А. (1843-1920) -російський ботанік, прихильник учення Дарвіна. Головна заслу­га вченого полягає в експери­ментальній і теоретичній роз­робці проблеми фотосинтезу в рослин. Відкрив явище світлово­го насичення фотосинтезу і встановив головну роль хлоро­філу в цьому процесі. Виявив, що головний максимум погли­нання світла хлорофілом знахо­диться в червоній зоні сонячно­го спектра. Сформулював та науково обґрунтував концепцію космічної ролі рослин.

Тимофєєв-Ресовський М.В. (1900—1981) — російський генетик. Здійснив численні наукові дослі­дження з популяційної, радіацій­ної генетики та екології. Запро­понував і обґрунтував цілу низку біологічних терміїгів. Один із зас­новників молекулярної генетики.

Уотсои Дж.Д. (нар. у 1928 р.) — американський біохімик. Здійснив класичні дослідження бактеріаль­них рибосом, вивчав роль РНК в синтезі білка. Розшифрував (разом з Ф.Кріком) структуру ДНК і за­пропонував її модель у вигляді по­двійної спіралі. Лауреат Нобелі­вської премії (1962).

Холдейн Дж. (1892—1964) — англійський біохімік, генетик і фізіолог. Автор гіпотези про «пер­винний бульйон», один із заснов­ників популяційної генетики. Роз­робляв математичну теорію добо­ру (кількісна оцінка інтенсив­ності добору, визначення часто­ти мутацій у людини).

Холодний М.Г. (1882-1953) - український ботанік. Зробив знач­ний внесок у розвиток анатомії, фізіології та екології рослин, а також у ґрунтової та водної мікробіології. Розробив теоре­тичні основи росту та розвитку рослин. Автор фітогормональної теорії тропізмів (ростових рухів рослин), яка стала класичною. Займався філософськими пробле­мами природознавства.

Четвериков С.С. (1880-1959) — російський генетик, засновник популяційної генетики, яка ляг­ла в основу сучасної синтетичної теорії еволюції. Виявив, що при­родні популяції насичені рецесивними мутаціями і внаслідок цього   еволюційний   процес  здійснюється на рівні популяцій.

Чижевський ОЛ. (1897-1964) —  російський учений. Розробив теорію впливу сонячної актив­ності на біологічні та соціальні процеси на Землі. Теоретично об­ ґрунтував та розробив методи використання іонізації повітря у виробництві. Створив математич­ну модель рухомої крові. Заснов­ник космічної біології та матема­тичного моделювання біологіч­них систем. Дослідження та ідеї вченого мають значний стимулю­ючий вплив на розвиток біології, біофізики та медицини.

Шванн Т. (1810-1882) -німецький гістолог і фізіолог. На основі власних досліджень і праць М.Шлейдена та інших учених сформулював основні положення клітинної теорії будови живих організмів. Це стало одним з най­визначніших відкриттів XIX ст. Вивчав також фізіологію травлен­ня й анатомію нервової системи

Шлейден М. (1804-1881) -німецький ботанік. Основні на­прямки наукових досліджень — цитологія та ембріологія рослин. Результати його наукових робіт сприяли створенню клітинної те­орії.

Шмальгаузен І.І. (1884-1963) — російський біолог, народився і працював в Україні, теоретик ево­люції. Створив теорію стабілізу­ючого добору. Автор численних праць з порівняльної анатомії та ембріології, еволюційної морфо­логії, індивідуального розвитку тварин. Один із засновників біокібернетики

НАЙГОЛОВНІШІ БІОЛОГІЧНІ ГІПОТЕЗИ,

ТЕОРІЇ, ЗАКОНИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ БІОЛОГІЇ

Гіпотези

Гіпотеза — наукове припу­щення, що намагається по­яснити певне явище, але по­требує експериментальної перевірки та підтвердження фактами для того, щоб ста­ти науковою теорією.

Біогенна гіпотеза виникнення життя на Землі

(Анаксагор, V ст. до н.е.; С.А.Арреніус, 1903; В.І.Вернадський, 1922; Ф.Крік, 1972)

Життя — це форма існування матерії, воно виникло одночас­но із Всесвітом. Спори прокарі­отів під дією тиску світла зірок розповсюдилися в космосі й по­трапили на небесні тіла. У спри­ятливих умовах із них виникли різноманітні мікроорганізми, які утворили первинні біогеоценози. Подальша еволюція життя зале­жала від історичних змін умов довкілля тієї чи іншої планети.

Біохімічна гіпотеза виникнен­ня життя на Землі

(О.І.Опарін, 1924; Дж.Холдейн, 1928; Дж.Бернал, 1947 та ін.)

Життя на Землі виникло абіо­генним шляхом.

1.Органічні речовини сформу­валися з неорганічних під впливом фізичних факторів середовища.

2.Вони взаємодіяли, утворю­ючи дедалі складніші речовини, внаслідок чого виникли фермен­ти і самовідтворювані ферментні системи — вільні гени.

3.Вільні гени набули різнома­нітності й стали з'єднуватися.

4.Навколо них сформувалися білково-ліпідні мембрани, а пізніше — первинні організми (пробіонти), які були гетеротрофами.

5.Із гетеротрофних організмів виникли автотрофні.

Еволюційна гіпотеза Ламарка (Ж.Б.Ламарк, 1809)

В основі еволюції лежать ви­никнення спадкових пристосу­вальних (адаптивних) змін під впливом умов довкілля та внутрішнє прагнення живого до самовдосконалення (ускладнен­ня). Еволюція відбувалася від простих форм до складних у виг­ляді певних послідовних щаблів ускладнення.

Дарвінізм

(Ч.Дарвін, 1859)

Гіпотеза еволюції, згідно з якою всі існуючі нині численні форми рослин і тварин виникли від простіших організмів, які існували раніше, шляхом випадкових поступових змін у поодиноких особин, які нагромаджувалися в наступних поколіннях. Творчим фактором еволюції є природний добір, унаслідок якого переваж­но виживають і залишають на­щадків найбільш пристосовані до даних умов існування особини.

Біогенетична гіпотеза (Ф.Мюллер, 1864; Е.Геккель, 1866)

Протягом свого індивідуально­го розвитку (особливо зародково­го) живі організми повторюють найголовніші етапи розвитку всього ряду предкових форм.

Гіпотеза філембріогенезу (О.М.Сєверцов, 1910)

Еволюційні перетворення тва­рин відбулися шляхом змінюван­ня процесу ембріонального роз­витку їхніх предків.

Гіпотеза номогенезу

(Л.С.Берг, 1922)

Гіпотеза еволюції, згідно з якою нові форми організмів ви­никають на основі доцільної за­кономірності, мутаційно (стриб­ками), захоплюючи маси особин. Природний добір не є фактором еволюції, а, навпаки, зберігає існуючі форми організмів.

Синтетична гіпотеза еволюції

(М.І.Вавилов, 1920; С.С.Четвериков, 1926; Е.Баур, 1932; Е.Майр, 1947; Дж.Гекслі, 1963)

Синтетична гіпотеза еволюції, синтез генетики та дарвінізму

 1. Еволюційні процеси відбу­ваються в популяціях, які і є елементарними одиницями ево­люції.

2.Єдиним джерелом спадкової мінливості є мутації.

3.Елементарними факторами еволюції є популяційні хвилі (хвилі життя), ізоляція та дрейф генів.

4.Рушійною силою еволюції є природний добір, в основі якого лежить боротьба за існування.

5.Природний добір буває ста­білізуючим, рушійним та розри­ваючим (деструктивним).

6.Існують три види еволюцій­ного процесу: мікроеволюція, ви­доутворення та макроеволюція. Мікроеволюція відбувається в межах виду і може привести до виникнення нових видів. Унаслі­док макроеволюції формуються роди, родини і таксони вищих рангів.

7.Будь-яка систематична гру­па організмів може або процвіта­ти (біологічний прогрес), або ви­мирати (біологічний регрес).

8.Біологічний прогрес дося­гається завдяки змінам у будові організмів — ароморфозам, ідіоадаптаціям та загальній дегене­рації.

Теорії

Теорія — система основних тверджень у певній галузі знань, яка узагальнює досвід і відображає закономірності природи, суспільства та людського мислення. Наукова теорія, на відміну від гіпотези, повинна задо­вольняти такі умови:

—пояснювати всі явища, які входять у її сферу;

—передбачати подальший хід і результати описуваних процесів;

—підтверджуватися експе­риментально необмежену кількість разів.

Клітинна теорія

(Т.Шванн, М.Шлейден, 1839; Р.Вірхов, 1858)

Усі живі істоти — рослини, тварини, гриби та одноклітинні організми — складаються з клітин та їх похідних. Клітина — не тільки одиниця будови, а й оди­ниця розвитку всіх живих організмів. Усі клітини подібні за хімічним складом та обміном речовин. Усі живі клітини виника­ють із живих клітин.

Мутаційна теорія (Г. де Фріз, 1901)

1.  Мутація — дискретна зміна спадкового матеріалу.

     2. Мутації — рідкісні події.

3.  Мутації можуть стало пе­редаватися з покоління в поко­ління.

4. Мутації виникають неспрямовано (спонтанно) і, на відміну від модифікацій, не ут­ворюють неперервних рядів мінливості.

5.  Мутації можуть бути шкідливими, корисними та нейт­ральними.

Хромосомна теорія спадковості

(Т.Морган, 1914)

1.Основними носіями спадко­вості є хромосоми з локалізова­ними в них генами.

2.Гени в межах однієї хромо­соми утворюють одну групу зчеп­лення. Кількість груп зчеплення дорівнює гаплоїдному числу хро­мосом.

3.У хромосомі гени розміщені лінійно.

4. У мейозі між гомологіч­ними хромосомами може відбу­тися кросинговер, частота яко­го пропорційна відстані між ге­нами.

Теорія біологічного поля (О.Г.Гурвич, 1944)

1.  Деякі процеси в ядрах клітин є джерелом особливого векторно­го поля.

2.  У кожній точці простору всередині живої системи або її найближчого оточення існує поле, яке має векторну характе­ристику, що є результатом геомет­ричного додавання векторів окре­мих клітинних полів.

3.  Біологічне поле властиве лише живим системам і не може бути віднесене до жодного з відомих фізичних полів. Воно спадкове і не може виникати заново.

4.  Біологічне поле виявляє себе стосовно елементарних біологічних процесів в органі­змах (поділу клітин і міграції їх із зони розмноження в зовнішній шар) як постійний координуючий фактор. Воно є формуючим  (морфогенним) фактором росту та розвитку організму.

Теорія самоорганізації (синергетика)

(І.Пригожин, Г.Хакен, 1973)

1.Відкриті динамічні системи (фізичні, хімічні, біологічні, еко­логічні, економічні, соціальні, інформаційні) виникають, розви­ваються і зникають.

2.Рушійною силою цього про­цесу є взаємодія творчого та руй­нівного начал. Творче начало впо­рядковує хаос і формує певні структури (системи), а руйнівне спрямоване на ліквідацію будь-якої упорядкованої структури (си­стеми) та повернення до хаотич­ного стану.

3.Відкрита динамічна система у своєму розвитку обов'язково проходить хаотичний стан, який зумовлює невизначеність, непередбачуваність її подальшого роз­витку. З'являється цілий ряд мож­ливостей, варіантів такого розвит­ку. Нова, непередбачена органі­зація системи з'являється на етапі досягнення нею максимального хаотичного стану.

4.Визначною особливістю ви­никнення та існування відкритих динамічних систем є загальна тен­денція до вдосконалення самоор­ганізації.

Закони

Закон науки — відображен­ня процесів, які відбувають­ся в природі та людському суспільстві.

Закон зародкової подібності

(К.Бер, 1828)

На ранніх стадіях розвитку за­родки всіх хребетних тварин подібні між собою. Більш розвинені фор­ми організмів проходять етапи роз­витку більш примітивних форм.

Закон мінімуму

(Ю.Лібіх, 1840)

Витривалість організму визна­чається найслабшою ланкою в ланцюгу його екологічних по­треб, яка є фактором мінімуму.

Правило взаємодії факторів: організм здатен замінити дефіцит­ну речовину або певний діючий фактор іншою функціонально спорідненою речовиною або фак­тором.

Закон збереження енергії

(Ю.Р.Майер, 1842; Д.Джоуль, 1843; Г.Гельмгольц, 1847)

Енергія не створюється і не зникає, а лише переходить з однієї форми в іншу. При переході ма­терії з однієї форми в іншу зміна її енергії чітко відповідає зрос­танню або спаданню енергії тіл, що взаємодіють з нею.

Закон необоротності еволюції

(ЛДолло, 1893)

Організм (популяція, вид) не може повернутися до поперед­нього стану, який уже був здійс­нений у низці його предків.

Закони успадкування

(Г.Мендель, 1865)

Закон одноманітності: за умов моногібридного схрещування в гібридів першого покоління ви­являються тільки домінантні оз­наки — воно фенотипно однома­нітне.

Закон розщеплення: за умов са­мозапилення гібридів першого покоління серед нащадків відбу­вається розщеплення ознак у співвідношенні 3:1, тобто утво­рюються 3 частини рослин з до­мінантною ознакою і 1 частина — з рецесивною.

Закон незалежного успадкову­вання: за умов дигібридного схре­щування кожна пара ознак у гібридів 2-го покоління успадко­вується незалежно від іншої та вступає з нею в різні сполучення. Утворюються 4 фенотипні групи у співвідношенні 9:3:3:1.

«Гіпотеза» чистоти гамет: еле­менти (за сучасною терміноло­гією — спадкові фактори або гени) пари альтернативних ознак, які містяться в кожному організмі, не змішуються і внас­лідок утворення гамет по одно­му переходять до них у чистому вигляді.

Закон генетичної рівноваги в популяціях

(Г.Харді, В.Вайнберг, 1908) У необмежено великій попу­ляції за умов відсутності фак­торів, які змінюють концент­рацію генів, вільного схрещу­вання особин, добору та мутування даних генів, а також міграції числові співвідношен­ня генотипів АА, аа, Аа з поко­ління в покоління залишаються сталими. Частоти членів пари алельних генів у популя­ціях розподіляються відповідно до розкладання бінома Н'ютона (рА + qa)².

Закон гомологічних рядів спад­кової мінливості

(М.І.Вавилов, 1920)

Види та роди, генетично спо­ріднені. Характеризуються по­дібними рядами спадкової мін­ливості.

Закон біогенної міграції атомів

(В.І.Вернадський, 1926) Міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері загалом здійснюється або за без­посередньою участю живої речо­вини (біогенна міграція), або ж проходить у середовищі, геохі­мічні особливості якого зумов­лені живою речовиною, яка або нині становить біосферу, або існу­вала на Землі протягом геологіч­ної історії.

Правило екологічної піраміди

(Ч.Елтон, 1927)

Екологічна піраміда є графіч­ним відображенням трофічної структури ланцюга живлення.

На кожному попередньому трофічному рівні кількість біома­си та енергії, що запасаються організмами за одиницю часу, значно більша (у 5—10 разів), ніж на наступному.

Закон Ліндемана

(Р.Л.Ліндеман, 1942)

Лише частина (10 %) енергії, що надійшла й акумулювалася на певному трофічному рівні біоценозу, передається організ­мам, які знаходяться на більш високому трофічному рівні. Це пояснює обмежену кількість (5—6) ланок (рівнів) у ланцюгу живлення незалежно від типу біоценозу.

Закономірності

Закономірність — характер­на властивість системи (організму, популяції, проце­су тощо) в природі та суспільстві.

Симетрія, полярність, метамірність, циклічність, детермі­нованість (зумовленість), мінливість, спадковість, пристосо­ваність, закономірність географ­ічного розподілу центрів похо­дження культурних рослин, зако­номірність екологічної піраміди, зональність, єдність живої речо­вини, спрямованість самочинних процесів (див. словник).

1960       p. Встановлення гібриди­зацію соматичних клітин (Г.Барський).

1961       р. Визначено тип і спільну природу генетичного коду (Ф.Крік, Л.Барнет, С.Бреннер, Р.Уотс-Тобін).

1961р. Виявлено можливість клонування хребетних тварин на прикладі земноводних (ДжТордон).

1962р. Сформульовано вчен­ня про регуляцію активності генів спеціальними генами-оператора­ми (Ф.Жакоб, Ж.Моно).

1965 р. Здійснено хімічний синтез гена (X.Корана).

1970 p. Виявлено зворотну ге­нетичну транскрипцію (Х.Темін, Д.Балтімор).

1973 р. Започатковано науку синергетику, в основі якої лежить теорія самоорганізації (Г.Хакен, І.Пригожій).

1982 р. Доведено можливість змінювання фенотипу ссавців за допомогою рекомбінантних моле­кул ДНК (Р.Полмітер, Р.Брінстер).

1984 р. Розкрито механізм ре­гуляції росту клітин і тканин (Р.Леві-Монтальчині, С.Коен).

1994 р. Виявлено збудники хвороб, які, на відміну від бак­терій і вірусів, не мають РНК (ДНК) (С.Прузінер).

1997 p. Здійснено генетичне клонування ссавців (Я.Вілмут).